Українці завжди були доброзичливі до росіян. 80-90% громадян України мали стабільно позитивне ставлення до сусідів, у той час як до українців добре ставилися від 30 до 70% росіян. Соціологи, які тривалий час досліджували взаємні постави двох народів, говорили про «нерозділену любов» українців до росіян.

Після російської анексії Криму та початку війни на Донбасі у 2014 р. ставлення українців до росіян почало поступово погіршуватися. У 2021 р. вже тільки 41% українців висловлювався добре про росіян і приблизно стільки ж (42%) – погано.

І хоча понад 50% росіян у той самий період заявляло про позитивне ставлення до нашого народу, переважна більшість російського суспільства охоче підтримала агресивну війну проти України.

Розпочавши цю війну, Росія зруйнувала відносини між нашими державами, перетворила доброго й відданого друга та сусіда – український народ – на свого найзапеклішого ворога.

І ця ворожнеча– надовго. Але це не означає, що назавжди.

Як свідчить світовий досвід, відносини між сусідніми народами рано чи пізно нормалізуються. Але це станеться лише за умови, якщо Росія припинить війну, відшкодує завдану Україні шкоду за спокутує свою провину перед миролюбним і волелюбним українським народом.

Етнічний і мовний склад населення України є результатом тривалого історичного розвитку. Згідно з переписом населення 2001 року, українці становили 78%, росіяни – 17%, решта етносів – 5%. За ознакою мови 67% рідною назвали українську, 30% – російську, 3% – інші мови.

Такі дані відображають тривалий процес мовної русифікації України, що відбувався шляхом переселення до України етнічних росіян та переходу частини українців на російську мову.

Російські шовіністи вважають російськомовних жителів України за частину «русского мира» і на цьому ґрунтують свої територіальні претензії. Результатом стала окупація Криму і частини Донбасу у 2014 р. та новий виток воєнної агресії у 2022 р.

Путін і його зграя очікували тут на радісну зустріч. Проте цілковита більшість російськомовних українських громадян не підтримала російських окупантів.

Навпаки, десятки і сотні тисяч їх брали або беруть участь у збройному опорі російській армії. Весь світ вражали кадри з масовими демонстраціями мешканців окупованих південно-східних міст України, де переважає російськомовне населення, під українськими прапорами.

В Україні сформувався потужний український патріотизм російськомовних громадян, в основі якого лежить українська, а не російська ідентичність. За даними різних досліджень із мирного часу, лише шоста частина російськомовних ототожнює себе з «русскими», натомість більшість визначає себе як українців, громадян України або російськомовних жителів України.

Україна – країна українців, а водночас це багатонаціональна країна. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., на території нашої країни проживали представники 130 національностей. Громадяни України будь-якої національної належності мають рівні права та можливості для особистого, економічного, культурного розвитку, можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування. У 2021 р. було ухвалено окремий закон про захист прав і підтримку корінних народів – кримських татар, караїмів, кримчаків, які сформувалися і сторіччями живуть на території нашої країни та не мають власного державного утворення за її межами.

Використання української мови є обов’язковим під час здійснення повноважень органами державної влади та місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах життя. Однак у приватному житті, на вулицях українських міст і містечок, у побуті і дозвіллі вільно звучать й інші мови. А деякі регіони були і залишаються переважно російськомовними. Законом гарантовано право громадян на вільне використання та розвиток рідної мови, виховання та здобуття освіти мовою національної меншини поряд із державної мовою.

Багатонаціональність і багатомовність на українській етнополітичній основі – природний стан українського суспільства, секрет нашої витривалості та стійкості в часи історичних потрясінь.

Зближення з Європейським Союзом і НАТО Україна проголосила своїми зовнішньополітичними пріоритетами. Ці дві міжнародні структури не конкурують між собою, а взаємно доповнюють одна одну.

Якщо НАТО – це спершу безпека, а вже потім – зміцнення демократії, економіки, соціальної сфери, то ЄС – це передусім ринкова економіка, економічне зростання і стабільність, підвищення добробуту.

Опинившись у «клубі» НАТО за столом переговорів із ЄС, ми зможемо на рівних спілкуватися, краще вивчимо одне одного, призвичаїмося до нових вимог і стандартів, зможемо досягти такого рівня розвитку, коли ЄС не тільки виявить готовність до інтеграції України, а й запропонує їй членство.

Рухаючись до ЄС і НАТО, Україна бере курс на верховенство закону та права, незалежну судову систему, правоохоронні органи європейського зразка.

Ці зміни передбачають і певне ведення міждержавної політики. Наприклад, пошук дипломатичного розв’язання конфліктів. Україна намагалася йти саме цим шляхом у питанні війни на Донбасі, але завжди наштовхувалася на спротив Росії.

За всіма міжнародними нормами, Україна має право самостійно вирішувати, до яких об’єднань їй приєднуватися. Жодна країна не має повноважень вирішувати це за нас.

Україна є добросовісним і надійним партнером для своїх сусідів та інших держав світу, сумлінно виконує взяті на себе зобов’язання за міжнародними договорами й угодами. Зокрема, у 1994 р. Україна підписала Будапештський меморандум, за яким відмовилася від потужного арсеналу ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки та недоторканності з боку США, Великої Британії та Російської Федерації. Незважаючи на те, що Росія брутально й зухвало порушила свої зобов’язання, розв’язавши агресивну війну, Україна продовжує неухильно дотримуватися без’ядерного статусу. Так нам диктують наші принципи, традиції та належність до європейської політичної культури.

Україна є повноправним членом Організації об’єднаних націй від самого її створення в 1945 р., входить до складу Організації з безпеки і співробітництва в Європі і Ради Європи, Світової організації торгівлі, інших поважних міжнародних організацій. Українські військові беруть постійну участь у миротворчих операціях ООН по всьому світу. Наприклад, у 2021 р. наші спецпризначенці успішно врятували групу канадських перекладачів із зайнятого Талібаном Кабула, хоча інші країни вважали цю місію нездійсненною.

У 2022 р. Україна подала заявку на членство в Європейському Союзі й отримала переважну підтримку країн-учасників ЄС. Україна виграла цю історичну битву і нарешті повертається до сім’ї європейських народів. Нашому рішучому прагненню до свободи та гідності сьогодні аплодує весь світ.

Україна має давні традиції народовладдя, які йдуть корінням у самоврядування доби Середньовіччя, демократичну спадщину Запорізької Січі тощо.

Сучасна Українська держава послідовно зміцнює засади демократії. Протягом 30 років незалежності в Україні сім разів відбувалися президентські вибори і більшість їх проходила у два тури. Це свідчить про чесну конкуренцію та паритет сил між різними претендентами на владу, серед яких перемогу здобував найсильніший.

Усі шість президентів, які очолювали Україну,представляли різні політичні сили. Український парламент – Верховну Раду України –завжди формували представники кількох партій і блоків. Жодна з політичних сил не мала і не має монополії на владу.

Так, українці часом сваряться між собою через різні політичні погляди, проте меншість поважає вибір більшості, яким би він не був. Український народ має право висловлювати своє невдоволення рішеннями влади й охоче це право використовує.

За новітній період історії в Україні відбулася незчисленна кількість акцій народного протесту. Наймасштабніші з них вилилися в революції. Помаранчева революція 2004 р. стала всенародним протестом проти порушень і махінацій під час виборів. Революція гідності 2013–2014 рр. запалала внаслідок незаконної відмови тодішньої влади від європейського вибору України. Мирні протести переросли в масові розстріли та стали приводом для російської агресії. Але навіть за таких умов ми не допустили розвитку тоталітаризму, вистояли і зберегли свою державність.