Сторіччями українці плекали спільну мрію про щасливу незалежну, вільну Україну. Останні 30 років наш народ упритул наблизився до цієї заповітної мети.

Розв’язана Росією проти нашої України війна не скасує наших планів, не зруйнує наших мрій.

Ми обов’язково здобудемо перемогу. І тоді всі разом – піднімемо з руїн нашу прекрасну любу Україну.

Наша країна відродиться. І вона змінить увесь світ.

Уроки цієї війни змусять міжнародне співтовариство переглянути ставлення до загроз та запобігання їм, установити більш справедливий порядок співпраці й партнерства. Більше не має бути поділу держав світу на великі і малі, впливові і слабкі, більш або менш значущі. Усі країни, що сумлінно дотримуються правил добросусідства і поважають міжнародне право, є рівні одна одній. Україна – небагата і відносно невелика країна, яка виявилася здатною на шалений опір одній зі світових «наддержав», це переконливо довела.

Наш народ-переможець із гордо піднесеною головою ввійде до оновленої світової спільноти. І нас вітатиме весь світ!

Протягом усієї війни українська сторона здійснювала безпрецедентні кроки для пошуку шляхів мирного розв’язання конфлікту. Потужні зусилля було інвестовано у виконання домовленостей лідерів країн «Нормандського формату», внесено численні пропозиції в межах Тристоронньої контактної групи.

Прикладами цього були, зокрема, ініціативи з виконання політичних аспектів Загальних узгоджених висновків Паризького саміту, розведення сил і засобів, розмінування, відкриття і належного функціонування пунктів пропуску на лінії розмежування, взаємного звільнення утримуваних осіб та обміну відповідними списками.

Проте Росія блокувала всі ці зусилля і відмовлялася виконувати навіть погоджені рішення. На лінії розмежування посилювалися провокації з боку російсько-сепаратистських збройних формувань, у тому числі із забороненої Мінськими домовленостями зброї.

Міжнародні організації не мали повного й безумовного допуску до постраждалого населення й утримуваних осіб на окупованих територіях, а патрулі СММ ОБСЄ стикалися з численними перешкодами в забезпеченні надійного й безпечного доступу до неконтрольованої урядом України ділянки Державного кордону.

Попри наполегливі дипломатичні зусилля України розв’язати конфлікт Росія всіляко перешкоджала досягненню позитивного результату і, навпаки, звинувачувала Україну в порушенні домовленостей.

Патріотизм, любов до Батьківщини лежать в основі героїзму українців, які боронять рідну землю від загарбників.

Волелюбність, що часом межує з анархічністю, робить безнадійними намагання окупантів зробити українців рабами.

Індивідуалізм та інтровертованість (заглибленість у себе) спонукають нас внутрішньо визначатися та займати чітку громадянську позицію.

Емоційність та ірраціональність українців сьогодні відступають перед потребою брати себе в руки і діяти тверезо й розсудливо.

Витривалість, упертість, наполегливість допомогли українцям витримати найстрашніші періоди історії. Допоможуть вистояти й тепер.

Працьовитість – корисна риса в умовах і війни, і миру. Війна – не лише збройний опір, а й важка, напружена праця всіх заради перемоги.

Традиційність сприяла колективному життю українців та збереженню самобутності. В умовах війни прояви традиційності потрібні як символ стійкості і готовності дбати про своє майбутнє.

Толерантність, миролюбність, гостинність зумовили те, що українці ніколи не зазіхали на чужі території і приязно ставилися до всіх, хто приходив із миром. Під час війни ці риси стали зайвими в ставленні до ворога.

Містично-магічний світогляд і релігійність допомагають знаходити сенс індивідуального і колективного буття. Це особливо важливо в умовах війни, коли мільйони людей шукають пояснення трагічної дійсності. Релігійні орієнтації підтримують віру багатьох українців у досягнення остаточної справедливості.

Українці живуть у демократичній країні, де вільно висловлюють свої погляди. Вони ведуть гострі політичні дискусії, голосують за різні політичні сили, підтримують обрану владу або критикують її, сперечаються з приводу мови. Часто-густо здається, що українці дуже роз’єднаний народ.

А проте є те спільне, що об’єднує нас, – коли не всіх, то переважну більшість. Це – українська ідентичність, сприймання себе українцями, надання переваги українському оточенню, плекання українських цінностей, усвідомлення себе частиною великої української спільноти.

Згідно із соціально-психологічними закономірностями, зовнішня загроза гуртує людей. Так і українців об’єднала російська воєнна агресія. Так було у 2014 р., а ще сильніше – тепер, у 2022 р.

Політико-ідеологічні, соціально-економічні, міжпартійні, міжконфесійні, міжрегіональні відмінності відійшли на другий план. Натомість увиразнилася колективна згуртованість, спільність цілей і єдність дій.

Російські загарбники мали на меті зруйнувати єдність українців і запанувати над ними, але досягли оберненого ефекту: сьогодні українська нація як ніколи єдина в прагненні відстояти свою свободу.

Україна – унітарна держава. Це значить, що Конституцією і законодавством не передбачено виходу територій зі складу України «за власним бажанням». Тому всі «референдуми» про приєднання до Росії, які нібито відбулися в Криму, Донецькій та Луганській областях під дулами російських автоматів, не мають жодної юридичної сили.

Україна не визнає результатів цих «референдумів», як їх не визнають цивілізовані країни світу, які мають повагу до законів і міжнародного права. Для України Крим і тимчасово окуповані території Донбасу були, є і завжди будуть рідними, своїми. Так записано в Конституції та законах України, зафіксовано в міжнародних договорах про визнання державних кордонів, сказано в рішеннях наднаціональних об’єднань.

Всі громадяни України мають однакові права і обов’язки, незалежно від місця їх проживання і реєстрації. На тимчасово окупованих територіях живуть українські громадяни. Так, у зв’язку із окупацією на деяких територіях держава не може повністю здійснювати всі свої функції, але постійно напрацьовує альтернативні шляхи та можливості захисту для тих громадян, які не можуть покинути окуповані території.

Звичайно, тривала окупація ставить нові завдання щодо повернення територій під контроль України та реінтеграцію в українську спільноту людей, що перебували в окупації і не брали участі у злочинних воєнізованих формуваннях.

Україна завжди буде ставитись до Криму і Донбасу як до своїх територій а до осіб що там проживають і мають громадянство України як до своїх громадян.